 Замріялась осінь
В достигнутім просі.
На мить зупинилась,
У росах ранкових омилась.
Пригладила жито і знову помчала,
І подихом ніжним усе малювала.
Торкала травинки,тендітні стеблинки,
Із них викладала чудові картинки.
Нависнуте небо,
Шептало...так треба,
Набратись міцного терпіння,
Щоб бачити осені вміння.
А всі поспішали...
У поспіху так прямували.
До щастя людського,
До чогось нового,незнанного того.
Лиш зрідка шептали,
Ось осені дні поспішно настали.
А часу не було на неї дивитись
І Богу за ту красоту тихенько молитись.
Та й я не інакша...
Від люду усього не краща.
Сьогодні до Бога в молитві приходжу,
Подяку за осінь барвисту приношу.
За лист,що коврами стелився до ніг,
За кошики повні врожаю для всіх.
За очі мої,що побачили осінь,
За Божу любов в позолоті на кожному кроці.
Великий і Дивний,мій люблячий Боже,
Тебе моє серце прославити хоче.
За милість і щедрість осінню до краю,
За те,що Творець Ти, усього,я впевненно знаю!
Тетяна Брощак. 26.09.2014
|
