Я стою у окна старого армейского госпиталя. Рядом с ним такой же старый железнодорожный вокзал. Оттуда доносится шум проходящих мимо поездов, отчего на душе становится невыносимо муторно и подступает тоска. Однажды ты узнаешь, что все познается в сравнении. Начинаешь понимать, что все, что было совсем недавно обыденным и незаметным, вдруг приобрело огромную ценность. Люди, которые были с тобой рядом, стали близкими и дорогими….
Могу сказать, как апостол Павел, о страданиях, но только с разницей. Он страдал за Христа. Я же — по своей глупости и неведению. Падал с высоты, но чудом остался жив. Трижды тонул в воде, но не утонул. Пытались убить, но не убили. Попадал под машину, но не погиб. Мог быть неоднократно смертельно травмированным в шахте, но остался жив.
В госпиталь меня привезли после лазарета, сделав там операцию, после которой мне стало так плохо, что я начал прощаться с жизнью. После консультации военных профессоров, было решено сделать мне еще одну операцию, но я не согласился. Может это покажется глупым, но я сказал себе, что лучше уж умереть, чем снова ложиться под нож. Кто тогда знал об аде? Подписав документ об ответственности за свою жизнь, я доверился случаю. Я понимаю сейчас, Кто меня хранил тогда и сейчас, но тогда я этого не знал.
Смотрю, как капля за каплей по трубочке в меня вливается раствор. Мне кажется, что я чувствую его не очень приятный холод. Есть категорически запрещено. Тело болит от многократных инъекций. Кажется, этому не будет конца.
Всем смертям назло я выжил и пошел на поправку. Мой молодой организм стал набирать силу. Я мог, держась за стену выходить из палаты. Это победа над смертью.
Тот же госпиталь. Хожу, уже не держась за стену. Стою у окна и слышу шум проходящих мимо поездов. Они едут в направлении моего дома, где остались те, кого я не очень ценил. Становилось грустно.
Пройдет много лет. Служба в армии закончится. Несмотря на это, эпизод у окна армейского госпиталя иногда всплывает в моей памяти, как напоминание о том, Кто меня все время спасал. За мою прошедшую жизнь я мог оказаться в аду несколько раз, но Бог не дал этому осуществиться. Все это я понял потом, прожив много лет своей жизни.
Дорогой Господь!
Это я сегодня понимаю, что Ты хранил меня всегда. Ты не дал мне умереть при рождении. Ты не дал мне утонуть, когда я тонул. Ты не дал мне умереть, когда я сам этого хотел. Ты хранил меня даже тогда, когда казалось, хранить меня не за что. Ты давал мне силы тогда, когда жизнь казалась ненужной и бесполезной. Ты хранил меня, как «зеницу ока». Ты спасал меня от выбросов и завалов в шахте. Ты хранил меня от тюрьмы и нищенской сумы. Ты был моим Отцом давно, но я не признавал Тебя. Ты стучался в мое сердце, но я был как глухонемой. Ты окутывал меня своей любовью, но я не понимал ее. Когда не стало моих родителей, Ты заменил их. Ты и сегодня все Тот же любящий Отец, Который ждет Своих блудных сыновей и плачет, когда они умирают без покаяния.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Для детей : Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.